Вона родом із сонячної Херсонщини, яка з першого дня повномасштабної війни перебуває в окупації. За тендітною зовнішністю цієї дівчини ховається залізний характер, викуваний у жорсткому ритмі хірургічної інтернатури. Щодня вона заходить у двері одного з найважчих та найскладніших підрозділів – відділення кістково-гнійної інфекції 9-ї лікарні. Про переключення з особистого болю на робочий режим, дитячу мрію про водний скутер і нічну шаурму без комендантської години – у нашій відвертій розмові з лікаркою-хірургинею Анастасією Сергєєвою.

– Анастасію, ви родом із сонячної Херсонщини, яка зараз проходить через важкі випробування окупації. Як цей особистий біль впливає на ваші щоденні сили? Чи додає це люті й упертості в роботі?
– Насправді сили це не додає, а скоріше забирає, бо туга зсередини просто з’їдає. Моя родина в окупації з першого дня. Ми не бачилися відтоді ні разу, і мрія зараз одна – хоч раз на рік просто опинитися поруч, обійняти… Це щоденна боротьба з емоційним вигоранням. Але мама колись навчила мене золотого правила:«Роботу залишаєш на роботі, а дім – удома». Приходячи в лікарню, я просто вмикаю «робочий режим» і повністю концентруюся на пацієнтах.
А щодо люті… Як би ти це не ховала всередині, у роботі воно все одно виринає підводним каменем – і лише тому, що болить за рідних.

– Від фельдшера – до хірурга. Ви пройшли шлях від Генічеського медучилища до університету, тобто бачили медицину без «рожевих окулярів». Чому обрали саме хірургію, де треба ухвалювати швидкі та безкомпромісні рішення?
– Саме тому, що пройшла цей шлях від самого низу – була й пацієнтом, і медсестрою, і інтерном. Я бачила медицину з різних боків і не хотіла б, щоб люди стикалися з байдужістю. А чому саме хірургія? Я досі ставлю собі це питання! (сміється) Пояснення просте: мені більше нічого в медицині не цікаво. Обожнюю рух, роботу руками, цей постійний потік. Ти ніколи не знаєш, що чекає за хвилину. Це як гра в карти: ти б’єш, а життя тебе перебиває!

– Відділення кістково-гнійної інфекції – місце морально й фізично важке. Чому саме воно? І як реагують пацієнти, коли бачать перед собою молоду, тендітну дівчину-хірургиню?
– Свідомого вибору ВКГІ не було – так склалися обставини. Але я жодного разу не пожалкувала! Я єдиний хірург, але це не означає, що я на передовій одна. З колегами-травматологами ми працюємо в зв’язці: вони страхують мене в складних моментах, я – їх. Підтримка тут не просто слово, а обов’язкова умова. І це той випадок, коли працюєш не за зарплату, а за відчуття, що ти не один.
А щодо сприйняття пацієнтами… Спочатку не сприймають взагалі! (усміхається) Уявляєте: заходить у палату до дорослого чоловіка дівчина-«півторашка», я невисока насправді на зріст: «Доброго дня, я ваш лікуючий лікар-хірург». Вони просто сміються в очі! Раніше було образливо, намагалася щось доводити. А потім зрозуміла: навіщо? Моя робота та її результати говорять самі за себе.

Слово керівнику:
Юрій Павлов (завідувач відділення кістково-гнійної інфекції КНП «Міська лікарня №9» ЗМР):
«Поява молодої дівчини-хірургині у нашому специфічному відділенні спочатку справді дивувала, адже навантаження тут колосальне. Але Анастасія зарекомендувала себе як дуже хороший фахівець. Це людина, яка завжди досягає своїх цілей і чітко виконує завдання. Вона щиро горить справою, постійно вчиться, ставить багато питань і прагне «докопатися» до кожної тонкощі нашої професії».

– Ви проходили інтернатуру в 9-ці біля досвідчених хірургів – Товбіна, Гапоненка, Слонецького. Яка порада від них найбільше виручає зараз?
– Головне правило: «Робиш – не бійся, а боїшся – не роби. Але ми все одно боїмося і робимо!» (сміється). А ще я зрозуміла: якщо до тебе є постійні зауваження від наставників, це не означає, що ти поганий. Це означає, що в тобі бачать потенціал і роблять із тебе справжнього фахівця. Дякую їм за це!
Ви знаєте, мені складно виділити якийсь один випадок. Тому що для мене операційна – це зовсім інший простір, майже інший світ. Там ти максимально відключаєш усі зайві тригери й просто занурюєшся у процес. І знаєте, іноді ловлю себе на думці: ми ж як скульптори або механіки. Тільки лагодимо не холодний метал, а живих людей. Вкладаємо в них свій час, сили, частинку себе. І при цьому нічого не забираємо собі, крім задоволення від зробленої роботи. Напевно, це і є найпам’ятніше – не один випадок, а сама можливість бути причетною до цього процесу.

– Чи залишається за такого ритму час на особисте життя? І якими якостями має володіти обранець дівчини-хірургині?
– У лікарні ми всі звикли бути опорою – для пацієнтів, для колег. А вдома хочеться просто бути собою. Чоловіки, коли дізнаються, хто я за фахом, часто взагалі не вірять. Думають, що дівчина просто «вішає локшину».
А щодо обранця… Головне, що я шукаю в чоловікові, – це не велич, а дорослість. Емоційна зрілість, вміння бути поруч, а не поряд. І щоб слова не розходилися з ділами. Бо рятувати – це моя робота, а будувати стосунки – це мій вибір.

– У вашій роботі багато болю та важких випадків. А коли ви востаннє відчували щиру дитячу радість?
– По-перше, це кожен момент, коли складний пацієнт йде на одужання. Це гордість за свою працю. А по-друге – під час відпустки! Цього літа я закрила свою дитячу гештальт-мрію: уперше в житті навчилася кататися на водному скутері! Загалом я вмію шукати щастя у дрібницях щодня: зараз прокинулася вранці без звуків повітряної тривого – це вже щастя.

– Про що найперше мрієте після закінчення війни?
– Поїхати додому на Херсонщину. Обійняти рідних… Я постійно про це фантазую. А ще мрію піти о 3-й ночі купити шаурму на «Шостій лікарні» без жодної комендантської години! Кататися нічним Запоріжжям на машині під музику й зустріти світанок на «Радузі». Запоріжжя я щиро полюбила, це вже моє місто. А на Новий рік я загадала єдине бажання – мир для нашої країни!

Досьє:
Анастасія Сергєєва народилася на Херсонщині
Закінчила Генічеське медичне училище за спеціальністю «Фельдшер»
Здобула вищу освіту у Запорізькому державному медико-фармацевтичному університеті
Три роки проходила інтернатуру із загальної хірургії на базі КНП «Міська лікарня №9» ЗМР
З 6 серпня 2025 року – лікарка-хірургиня відділення кістково-гнійної інфекції 9-ї міської лікарні

#9міськалікарня #свіжакров #молоділікарі #хірургіязапоріжжя #херсонцеукраїна #медициназапоріжжя #історіїлікарів