Хвороба Паркінсона – друге за поширеністю нейродегенеративне захворювання у світі. Найчастіше зустрічається лише хвороба Альцгеймера.
«Хворобу Паркінсона відносять до повільно прогресуючих дегенеративних уражень центральної нервової системи. Воно характеризується уповільненістю рухів, тремтінням у спокої та порушенням рефлексів. Її основними ознаками вважають рухові порушення у вигляді недостатньої рухової активності зі зниженням обсягу та темпу рухів. Ще у хворого виявляють прогресуючу ригідність м’язів та тремор у спокої. У нього виникають труднощі при утриманні рівноваги у певних позах та за їх зміни. Цим порушенням супроводжують афективні, вегетативні та інші розлади. Чоловіки страждають на це захворювання частіше, ніж жінки», – каже завідувачка неврологічного відділення (поліклініки) КНП «Міська лікарня №9» ЗМР Людмила Вікторівна Кошман.
Вважають, що хвороба Паркінсона властива віковим пацієнтам. Однак вона зустрічається і в осіб у проміжку від 30 до 40 років.
Хвороба Паркінсона розвивається повільно, тому перші прояви можуть залишатися непоміченими. Нерідко їх списують на вік, тому що зазвичай симптоми з’являються у людей старше 50 років. При цьому початкові ознаки хвороби лікар може виявити на профілактичному огляді за 5-10 років до появи класичних рухових проявів.
«Якщо виявити патологію і розпочати її лікування на самому початку, коли нейрони тільки починають гинути, то людина житиме довгі роки і не помітить жодних клінічних проявів», – розповідає лікарка-невропалогогиня вищої категорії.
За словами Людмили Кошман, на жаль, люди звертаються до лікаря, коли ознаки захворювання вже починають проявлятися, а нервових клітин вже критично мало. Ускладнює діагностику і те, що клінічна картина дуже схожа з багатьма іншими захворюваннями. Хворобу Паркінсона плутають із пухлинами, депресіями, синдромом Ісаакса та ін.
Слід зазначити, що специфічних лабораторних маркерів хвороби Паркінсона немає. Однак лікар може призначити дослідження, щоб оцінити загальний стан здоров’я та виключити супутні захворювання. Грамотно підібране лікування та дотримання пацієнтами рекомендацій лікаря дозволять надовго зберегти рухові навички. Вони тривалий проміжок часу можуть обходитися без допомоги сторонніх.
Неврологічне захворювання залишається невиліковним, але при якісному догляді дозволяє пацієнтам залишатися активними, продовжувати працювати й отримувати задоволення від життя!