Вона захоплюється східними танцями та колись серйозно замислювалась над обранням спеціалізації анестезіології. Втім, зупинила свій вибір на роботі лікарки-хірургині. Про шлях до професії, щоденні робочі виклики й мирні мрії говорили із перспективною хірургинею Наталією Сергіївною Шевченко.
– Чим зумовлений вибір професії лікарки? У котрому віці почали замислюватись над майбутнім фаховим шляхом?
– Мені завжди подобалась медицина! Закінчила Криворізький медичний коледж у 2014 році, потім відразу вступила до Запорізького державного медичного університету й на третьому курсі прийшла чергувати у відділення загальної хірургії. Звернулась до Юрія Валерійовича Товбіна й він дозволив опановувати на практиці навички. Потім вже потрапила до бригади на чолі з Олегом Миколайовичем Поліщуком і ось тут й досі (посміхається). Якщо чесно, то тривалий час хотіла бути анестезіологом, або неврологом. Точно навіть не знала, ким саме, а потім само собою визначилась. Сталося це під час звичайного чергування. Відчула – ось це моє.
– Дещо дивує ваша спеціалізація, адже «лікарка-хірургиня» – це досить рідкісне явище…
Я думаю дівчата не гірші за хлопців (сміється). Помітила таку тенденцію – зараз дівчат у хірургії стає дедалі більше. Тому не бачу нічого дивного у цьому.
– Розкажіть про себе, будь ласка. Наприклад, відомо, що ви не корінна запоріжанка…
– Так, мої батьки та я з Кривого Рогу. Це якщо не заглиблюватись. Загалом Кривий Ріг та Запоріжжя дещо схожі. Обидва міста – промислові, тому Запоріжжя якось прийняло майже відразу.
– Чим привабила колиска запорізького козацтва, і чи можете зараз назвати Запоріжжя улюбленим?
– По перше, відразу дуже сподобалось студентське містечко, котре поруч із університетом. Потім поступово почала знайомитись із самим містом. Запоріжжя – красиве й «зрозуміле» у плані логістики. Щодо улюбленого – мабуть, скоріш так, чим ні. Зараз тут вже друзі, колеги, знайомі. Тому відчуваю себе комфортно. Якби не війна, звісно…
– Для вас цей рік, так би мовити, «проривний». Ви отримали диплом, почали відлік самостійним операціям. Що зараз відчуваєте? Це те, про що мріяли колись?
– Так, я задоволена! Мені все подобається, я там, де повинна бути. Загалом хочу сказати, що не треба нічого боятись і завдяки підготовці, наполегливому навчанню, можна буде не хвилюватись у виборі медицини як життєвого шляху. Усьому можна навчитись, тим більш враховуючи досвід загальної хірургії і у нашій лікарні, й в країні загалом. Окремо хочу подякувати Юрію Валерійовичу Товбіну. Перш за все за довіру! Це хірург з великої літери, котрому, впевнена, багато хто також максимально вдячний за вміння навчати, за досвід, котрим він залюбки ділиться із молодими лікарями.
– Зрозуміло, що у будь-якій професії неможливо чомусь навчитись без допомоги досвідчених спеціалістів. У медицині так точно. На кого намагаєтесь рівнятись у вашій непростій роботі? Крім згадуваного завідувача відділення…
– Складно говорити на кого саме, адже у нашій команді – всі класні спеціалісти. У кожного можна чомусь навчитись й взяти щось для себе. Але люди, які були зі мною весь час інтернатури, це і Юрій Валерійович, й мій куратор Олексій Миколайович Рясний та моя бригада на чолі з Олегом Миколайовичем Поліщуком та Павлом Івановичем Щедріним – це люди, які мене навчили та вчать й зараз. Всім – величезна повага й вдячність!
– Аби стало максимально зрозуміло у чому полягає сенс вашої праці – розкажіть, наприклад, про свій вчорашній робочий день…
– Я працюю ургентним хірургом. Тому мій день починається з 8-ї ранку. Ми приймаємо зміну, нам доводять інформацію щодо пацієнтів, які поступили та на яких потрібно звернути увагу. Потім починається день з дзвінків приймального відділення та консультації хворих. А далі – як піде (посміхається). Операції бувають одна за одною, і так цілу добу. Максимально було 7-9 «заходів» в оперблок. Проте, може бути зміна, коли взагалі не оперуєш. Тут важко вгадати (сміється). Ось, наприклад, вчора було чотири «заходи» в операційний блок. Тому тут сумно не буває ніколи. Чергування, це коли ти 24 години повинен бути максимально сконцентрованим й зосередженим. Як кажуть, у тонусі.
– Колектив у вас переважно чоловічий, чи є якість через це особливості у роботі? Чи відчуваєте підтримку з боку колег?
– Мені досить комфортно у колективі. Проблем у цьому сенсі ніколи не виникало, навпаки – завжди допомагали, підказували й навчали.
– Нещодавно лікарі-хірурги відзначали своє професійне свято. Принагідно – вітаємо! Цікаво, чи був цьогоріч якийсь піднесений настрій?
– Дякую! Ми з колегами та інтернами збирались, аби трохи відсвяткувати. Але, чесно кажучи, зважаючи на нинішню ситуацію в країні загалом, зараз особливо не до святкового настрою та якихось яскравих позитивних емоцій.
– До речі, а що допомагає абстрагуватись від щоденного лікарського «клейноду»? Може є якісь певні захоплення маєте?
– Знаєте, мені не потрібно абстрагуватись, адже я люблю свою роботу і для мене не є проблемою чи великим навантаженням працювати. Навпаки, коли тривалий час вдома, починаєш сумувати по роботі. Хоча, у вільний час, котрого зараз стало взагалі обмаль, відвідую групові заняття східних танців. Не можу сказати, що це зараз відбувається на регулярній основі, але коли є настрій – із задоволенням «релаксую» таким чином (посміхається).
– Чи є у Наталії Шевченко якісь цілі та завдання на майбутній нетривалий термін? Або є конкретна життєва мета до котрої будете намагатись впевнено крокувати?
– Звісно, є! Хочу подорожувати, відвідати всі континенти, вийти заміж за арабського шейха й ніколи не працювати (сміється). Все, все, шуткую. А то, ще подумаєте таке (сміється). Якщо серйозно, то із цим все набагато складніше. Ми живемо у такий час, що планувати щось дуже важко! Наша ціль одна – допомагати людям й робити все необхідне, аби скоріше настала перемога! Хто як не ми?! А як прийде мирне життя – ось тоді й поговоримо про мрії…
Досьє
Наталія Шевченко народилась 30.03.1996 року у місті Кропивницький.
У 2020 році закінчила ЗДМФУ за спеціальністю «Загальна хірургія».
У 2020 році почала працювати у КНП «Міська лікарня №9» ЗМР.
Наразі обіймає посаду – лікарки-хірургині екстреної медичної допомоги відділення «Загальна хірургія».
