Наша колега, лікарка-неврологиня Єлєна Кралічек, повернулася з професійного стажування з Норвегії. Дві насичені тижні у провідних клініках – Oslo University Hospital Ullevål та Rikshospitalet – стали для неї не лише джерелом нових знань, а й сильним натхненням. Про інсультну медицину по-норвезьки – просто та відверто далі в інтерв’ю.
– Пані Єлєно, як вам випала можливість потрапити саме в Норвегію?
– Це стало можливим завдяки програмі співпраці ГО «Українське товариство інсультної медицини» (УТІМ) з Університетом Осло. Ми разом із колегою – медичною сестрою інсультного відділення Каріною Вовк брали участь у програмі “Taskforce for Ukraine” від European Stroke Organisation (ESO). Я щиро вдячна нашому ментору – професорці Else Charlotte Sandset – та її інсультній команді. А ще – нейрорадіологам, колегам із відділення цереброваскулярних захворювань. Їхня доброзичливість, відкритість і бажання ділитись досвідом були неоціненними.
– Що саме справило на вас найбільше враження?
– Вражень, направді, було багато, але найбільше – організованість. В Осло дуже чітко прописаний маршрут пацієнта з інсультом. Усі розуміють свої ролі: хто, коли і що має робити. Медичних сестер та їх асистентів – багато, і це реально спрощує роботу лікаря, а головне – дає кращі результати для пацієнтів.
– А як щодо командних взаємодій?
– Вони у них на дуже високому рівні. Кожного дня – обговорення стану пацієнтів, тактики лікування і реабілітації. Є мультидисциплінарна команда. Вразила й окрема посада фахівця з харчування, який слідкує за раціоном пацієнтів. Щотижня відбуваються спільні зустрічі неврологів і радіологів: вони разом переглядають знімки, обговорюють клінічні випадки. І це – не виняток, а система.
– Ви були просто спостерігачами?
– Ми долучались до всього: огляди пацієнтів, обговорення тактики ведення, перегляд обстежень, реваскуляризаційне лікування – тобто сучасні методи відновлення кровотоку – і подальша реабілітація. Це був повний цикл, від “А” до “Я”.
– А що з профілактикою? Чи є на неї акцент?
– Так, Норвегія багато вкладає у первинну профілактику. Прості речі – здоровий спосіб життя, фізична активність – але вони працюють. Завдяки цьому пацієнти часто мають меншу кількість супутніх захворювань і краще переносять лікування.
– Яке враження залишилося загалом?
– Дуже позитивне. Чудова матеріально-технічна база, достатньо персоналу, постійне навчання і підвищення кваліфікації, повага між лікарями і пацієнтами. До речі, у відділенні цінують кожне ліжко – госпіталізація лише за необхідності, все дуже обґрунтовано.
– Повернулись додому з ідеями?
– Так, і з бажанням їх реалізувати. Вірю, що цей досвід допоможе нам надавати ще якіснішу допомогу людям з гострим мозковим інсультом. Українська інсультна медицина має всі шанси бути на рівні. Ми точно рухаємось у правильному напрямку.
– І трохи про неформальне: чи вдалося побачити саму Норвегію?
– Трошки – так. Але основне було все ж у стінах лікарні. І це було неймовірно цінно.
Фотозвіт на ФБ-сторінці лікарні
